Як Нейт Гейгенс переносить «межу зростання» від нафти до дефіциту мінералів
Автор публікації аналізує, як американський дослідник енергетики Нейт Гейгенс протягом багатьох років змінював пояснення неминучого, на його думку, скорочення сучасних індустріальних економік: від «піку нафти» до концепцій низького EROI та дефіциту мінералів, але при цьому зберіг головний висновок про майбутню економічну депресію.
Гейгенс працював у спільноті, що прогнозувала жорсткі фізичні обмеження з боку ресурсів. Він був одним із ключових авторів сайту The Oil Drum, а згодом створив некомерційний проєкт The Great Simplification. Спочатку він, як і інші прихильники теорії піку нафти, очікував швидкого зниження видобутку нафти і відповідного падіння економічного зростання. Однак фактичні дані показали подальше зростання пропозиції нафти та глобального ВВП, і пізніше Гейгенс визнав помилки в ранніх оцінках.
Попри це, він не відмовився від ідеї, що матеріальна база для безперервного зростання вичерпується. Аргументація змістилася до поняття «Peak Cheap oil» — піку «дешевої нафти», коли якість ресурсної бази падає, а собівартість зростає, хоча загальний видобуток рідиних вуглеводнів ще може збільшуватися. Центральним елементом стала концепція EROI (Energy Return On Investment) та «чистої енергії»: Гейгенс робив акцент не стільки на обсягах енергоносіїв, скільки на тому, скільки енергії суспільство змушене витрачати, щоб цю енергію отримати.
Він підкреслював, що EROI часто неправильно застосовують як точний інструмент порівняння технологій і що різні межі системи можуть спотворювати висновки. Водночас, за Гейгенсом, падіння «надлишкової» енергії є ключовою проблемою: він регулярно ставив під сумнів, чи здатні відновлювані джерела енергії, сховища та інші заміни викопному паливу забезпечити достатній енергетичний надлишок для підтримки складних економік.
Автор статті наголошує, що Гейгенс в 2022 році заявляв про «математичну неминучість» завершення економічного зростання в межах приблизно наступного десятиліття, а в 2026 році продовжував розглядати сценарій дефляційної депресії, спричиненої ресурсними обмеженнями та екологічним перевищенням. При цьому змінювалися конкретні механізми майбутньої кризи — від піку нафти до піку «дешевої нафти», потім до мінеральних обмежень, фінансів та поведінки людей, але кінцева картина залишалася подібною.
Окремий блок аналізу присвячений співпраці Гейгенса з гірничим інженером Саймоном Мішо, який розробив масштабну модель глобального енергопереходу й пов’язаних із ним потреб у мінеральних ресурсах. Мішо виходив із дуже матеріаломісткого сценарію переходу до нової енергосистеми — з великими обсягами водню в транспорті, завищеними втратами в мережах, обмеженим використанням гідроакумулюючих електростанцій, скороченим строком служби вітрових і сонячних електростанцій та надмірними потребами в акумуляторному зберіганні енергії.
На думку автора, ці припущення штучно збільшують масштаб перехідної енергосистеми, а отже й розрахунковий попит на літій, нікель, кобальт, мідь та інші мінерали. У підсумку модель демонструє великий дефіцит ресурсів і робить висновок, що «мінерали стануть новою нафтою». Критики вказують, що арифметика може бути формально правильною, але базується на нереалістичних вихідних параметрах.
Автор нагадує, що реальний розвиток технологій уже пішов іншим шляхом: у електромобілях швидко поширюються батареї LFP без нікелю та кобальту, з’являються натрій-іонні рішення, важкі вантажівки дедалі частіше електрифікуються без водню, розвивається батарейна тяга для залізниці та морських перевезень, а лінії передачі постійного струму великої напруги демонструють низькі втрати. Термін служби вітрових і сонячних станцій виявляється довшим, ніж передбачалося, а переробка акумуляторів вже перетворюється на значний бізнес.
На цьому тлі автор критикує те, що платформа The Great Simplification не використала модель Мішо як приклад сумнівного моделювання, а навпаки — неодноразово надавала йому слово, включно з участю в дискусії щодо електромобілів. На думку автора, це свідчить про схильність підтверджувати вже наявну песимістичну картину майбутнього через моделі, чутливі до базових припущень.
Для контрасту згадується дослідник Дейв Мерфі, який також вийшов із піконафтового середовища, але згодом переглянув свої оцінки EROI для нафти та ВДЕ і зменшив упевненість у сценаріях неминучого краху. Автор робить висновок, що Гейгенс, на відміну від нього, зберігає стабільне очікування майбутнього «спрощення» цивілізації, хоча пояснення, чому воно неминуче, з роками змінюється від нафти до мінералів.
