Як я шукав “барабашку” – Mitsubishi Outlander XL, 2.4 л.
Ще десь навесні я став помічати, що щось схоже на глухий стукіт або короткочасне деренчання ззаду в районі запаски. І почалися болісні пошуки цього неприємного акустичного ефекту, який безсистемно, короткочасно то виникав, то пропадав при русі накатом на маленькій швидкості, при різкому прискоренні, іноді при проїзді нерівностей і т.д.
Насамперед провів ревізію салону ззаду, багажника і всіх порожнин в ньому куди могло потрапити щось залізне і геп. Витягнув все, в тому числі домкрат з порожнини, засунув руку в ній навіть за арку, – нічого, а звук залишився.
Потім поліз під машину трясти обстукувати все, що висить і прикручено в районі запаски. Виявилося все на місці, не бовтається і не трясеться. У підсумку я плюнув і залишив “барабашку” до запланованої заміни майже всіх “витратних” елементів в передній і задній підвісці, яку зробив пару місяців назад (див. БЖ) і … “барабашка” залишився.
При черговому візиті в сервіс на підйомнику я з ліхтарем і “біноклем” в руках став міліметр за міліметром обстежити низ і … “зловив” горезвісного “барабашку” в районі муфти заднього диференціала. Ним виявився металевий захисний кожух електричного роз’єму і проводки включення муфти, який, мабуть, з часом притулився з шайбі подушки кріплення диференціала до підрамника і періодично гепнувся об неї. З ним-то я впорався за 5 секунд, рукою відігнувши в початкове положення, але ось про пружність і цілості самих подушок, думаю буде варто задуматися.
P.S. До речі, ніхто не замислювався, чому демпфер заднього диференціала, якого у мене і у багатьох просто немає, повішений конструкторами саме зліва по ходу.
