Яким був мотоцикл “Дніпро” з роторним двигуном
В середині ХХ століття в перспективних планах передових КБ світу з’явився роторно-поршневий двигун – силовий агрегат без шатунів і колінчастого валу, відомий також як мотор Ванкеля.
На початку 1960-х роторними двигунами всерйоз зацікавились і в Союзі. Роботи поступово розгорнули масштабні, по кількох напрямках – проєктували й випробовували агрегати різного робочого об’єму і різного призначення. Оскільки про це мало розповідали в пресі й на ТБ, можна припустити, що адресувалися ці мотори не в останню чергу військовим.
Замість циліндричного поршня у РПД – “трикутний” ротор, що має зміщений центр обертання. Обертаючись, він щільно прилягає до стінок камери згорання, що нагадує вісімку. Ущільнення є головною проблемою РПД.
Роторні мотори для МТ
Серед інших ідей була мотоциклетна тема. Звісно ж, навіть за відсутності ринкової конкуренції “батьки” радянського мотопрому розуміли, що вітчизняним мотоциклам потрібні двигуни нових поколінь. І якщо вже створювати нові агрегати, чому б їм не бути роторними?
Але роторний двигун – річ дуже неоднозначна. При кількох принципових перевагах він мав низку значних проблем, з якими конструктори усього світу боролися протягом кількох десятиріч. Недоліки мотоциклетних “Ванкелів” були ті ж, що й автомобільних: апетит до бензину та оливи, малий ресурс і погана екологічність.
Призначені для мотоциклів РПД тестували на київських байках з 1970 р. Друга версія двигуна РД-500В на МТ-9 (1973 р.) мала 40 к.с., але замалий ресурс.
Парадоксально, але для важких мотоциклів типу МТ с їхніми архаїчними моторами “a la” BMW 1938 року ці проблеми не були проблемами. Серійні “Дніпри” та “Урали” так само відрізнялись ненажерливістю та скромним ресурсом, а про екологію більшість їхніх власників просто не здогадувались.
“Ванкель” на “Дніпрі”
Роторно-поршневі двигуни розмірності, придатної для мотоциклів, розробляв науково-дослідний інститут ВНДІмотопром в м. Сєрпухов. Перші мотоциклетні “Ванкелі” були готові ще на початку 1960-х, а в 1970-му їх почали випробовувати на мотоциклах КМЗ. Це був К-650 з роторним мотором РД-350 потужністю 30,5 к.с. Все було непогано, але ресурс перших мото-Ванкелів не перевищував 100 годин.
Мотористи вдосконалювали конструкцію, з’явилися “Дніпри” МТ-9 з алюмінієвими агрегатами РД-500В, РД-501 відповідно з хромованим та нікасіловим покриттям робочих поверхонь “циліндра”. Безконтактне електронне запалювання було помітним прогресом для 1973 року. Потужність сягнула 40 к.с. (при 6000 об/хв), в принципі цього було достатньо. Роботи пішли в бік підвищення ресурсу, який спочатку становив не більше 6 тис. км. В 1974 р. навіть випустили дослідну партію з десяти МТ-9, укомплектованих РПД.
“Дніпро” з РПД у серії
Інтенсивні випробування десяти зразків дали більш-менш реальну статистику, яка показала, що моторам потрібне рідинне охолодження. Тож наступний двигун моделей РД-510 потужністю 48 к.с., готовий до 1976 року, мав водяну сорочку і невеликий радіатор.
Вдосконалений до прийнятних кондицій РПД роторно-поршневий РД-510 (48 к.с.) з рідинним охолодженням обкатували на МТ-10 з 1976 р. Тестових машин зробили 30 одиниць.
“Дніпри” і тут стали носієм для випробувань принципово нового агрегату, який встановили на МТ-10. Штатна трансмісія, спроектована колись з великим запасом (диск зчеплення – від автомобіля М408!), все ще витримувала підвищений обертовий момент РПД. Але випробовувачі розповідали, що задні покришки доводилося замінювати ледь не щодня.
Київські мотоцикли МТ “Дніпро” виступали в якості носіїв перспективних роторно-поршневих двигунів. Видно, що бак “узгодили” з РПД на швидку руку.
У 1979 р. випустили дослідну серію з 30-ти машин МТ-10 з роторним двигуном потужністю 48 к.с. Мотоцикли передали на споживацькі випробування до адміністрацій місцевих колгоспів, які дали неоціненний досвід.
Врешті-решт радянський “Ванкель” для мотоциклів був доведений до потрібних кондицій. Останні варіанти мотора РД-515 та РД-601 (52 к.с. при 6000 об/хв, максимальний крутний момент 51Нм при 3500 об. хв) мали ресурс 50 тис. км. Що цілком влаштовувало замовників, адже штатні мотори КМЗ в більшості випадків не могли пробігти і 30 тис. км. Під новий двигун в ВНДІмотопром сконструювали навіть новий мотоцикл моделі 7.151. Але на дворі був уже 1988 рік, і тій країні вже було не до нових глобальних проектів.
Один з тридцяти дослідних “Дніпрів” з 48-сильним роторно-поршневим мотором у 1990-ті опинився у Німеччині.
Доля чотирьох десятків “Дніпрів” з роторними двигунами склалася по-різному. Деякі після тестів були розібрані, деякі врешті-решт потрапили до приватних гаражів, як мінімум один з останньої партії якимось дивом опинився у Німеччині. Певно, ще декілька екземплярів рано чи пізно спливуть на ретро-фестивалях або на сайтах оголошень. Але в будь-якому випадку, роторні “Дніпри” залишили помітний слід в історії вітчизняного мотопрому.
