EyeDAR: придорожній радар розміром з апельсин для безпілотних авто

Інженери Університету Райс (США) представили EyeDAR — компактний радарний сенсор на основі міліметрових хвиль, який кріпиться до дорожньої інфраструктури й суттєво розширює зону сприйняття безпілотних транспортних засобів. За розміром пристрій не перевищує звичайного апельсина, однак здатний вловлювати розсіяні радарні відбиття та миттєво передавати їх бортовим системам автомобіля.

Що відомо коротко

• EyeDAR — малопотужний міліметровий радарний тег, розроблений постдокторантом Кун У Чо в лабораторії проф. Ашутоша Сабхарвала.
• Сенсор монтується на світлофорах, дорожніх знаках і ліхтарях; не генерує власних сигналів, а уловлює розсіяні відбиття від об’єктів.
• Визначення напрямку цілі відбувається більш ніж у 200 разів швидше, ніж у класичних радарних системах.
• Ключовий компонент — 3D-друкована лінза Люнеберга з понад 8 000 унікально сформованих елементів — коштує близько 7 доларів у виготовленні.
• Технологія може застосовуватися також у дронах, роботах і носимих пристроях.

Чому бортового радара недостатньо

Сучасні безпілотні автомобілі покладаються на три взаємодоповнювальні системи сприйняття: камери, LiDAR і радар. Камери забезпечують візуальну ідентифікацію об’єктів, LiDAR будує тривимірну карту простору за допомогою лазерних імпульсів, а радар стабільно працює за будь-яких погодних умов і навіть здатний «бачити» крізь перешкоди. Проте жодна з цих технологій не є бездоганною.

Принципова вада радара полягає у фізиці відбиття: лише незначна частка випроміненого сигналу повертається до джерела, тоді як більшість хвиль розсіюється в різні боки. У міському трафіку це означає, що пішоходи за великими вантажівками, велосипедисти під нестандартними кутами або автомобілі, що виїжджають на перехрестя, можуть залишитися непоміченими бортовою системою. Проблеми з автономними авто вже фіксувалися і в правовому полі — що зайвий раз підкреслює важливість надійного сприйняття середовища.

Що таке EyeDAR і як він працює

EyeDAR вирішує проблему розсіяних сигналів, розміщуючись безпосередньо на дорожній інфраструктурі — там, куди ці сигнали й потрапляють. Пристрій складається з двох основних компонентів, що функціонально нагадують будову людського ока. Перший — сферична лінза Люнеберга, надрукована з полімерної смоли на 3D-принтері: вона фокусує вхідні сигнали з будь-якого напрямку в одну точку на протилежній поверхні. Другий — кільце антен позаду лінзи, яке діє як сітківка: визначає, куди саме потрапив сфокусований сигнал, і таким чином встановлює напрямок до об’єкта.

Лінза містить понад 8 000 унікально сформованих мікроелементів зі змінним показником заломлення — саме це робить її метаматеріалом. Фізична структура матеріалу самостійно «обчислює» просторові дані зі швидкістю світла, без потреби у важких цифрових процесорах. Традиційні радарні системи для тих самих завдань потребують великих антенних решіток і складних алгоритмів.

«Це схоже на додавання ще одного набору очей для автомобільних радарних систем» — Кун У Чо, постдокторант Університету Райс

Зв’язок із бортовим радаром автомобіля здійснюється без випромінювання власних сигналів: EyeDAR почергово поглинає та відбиває вхідні хвилі, кодуючи напрямкові дані у послідовність нулів і одиниць. Дослідниця Чо порівнює це з «миготливим азбукою Морзе». За результатами випробувань, пристрій визначає напрямок цілі більш ніж у 200 разів швидше за класичні радарні конструкції.

Перспективи та обмеження масштабування

Вартість виготовлення лінзи Люнеберга становить близько 7 доларів, що робить масове розгортання сенсорів уздовж доріг економічно реалістичним — на відміну від попередніх концепцій придорожньої інфраструктури вартістю тисячі доларів за одиницю. Мережі таких пристроїв зможуть обмінюватися даними між собою, дозволяючи кожному сенсору «бачити» далеко за межі власної зони охоплення. Особливо корисним EyeDAR обіцяє бути в щільному міському трафіку.

Водночас існують і технічні застереження. Поточний прототип фіксує напрямок до об’єкта, але ще не вимірює відстань до нього — для повноцінної тривимірної картини дороги команда планує додати вимірювання дальності у наступних версіях. Крім того, експерт з виробництва Емека Мороно висловив сумніви щодо масштабування: виготовлення тисяч мікроскопічних геометрій з необхідною точністю в умовах реального вуличного середовища — спеки, морозу, вібрацій — залишається серйозним інженерним викликом.

Що це означає для майбутнього безпілотного транспорту

EyeDAR представляє новий підхід до безпеки автономних транспортних засобів: замість удосконалення виключно бортових систем — розумне оснащення самої дорожньої інфраструктури. Технологія вписується в концепцію «аналогових обчислень», де фізична форма матеріалу виконує роль процесора. Окрім автомобільної галузі, розробники вбачають потенціал застосування у дронах, доставочних роботах і носимій електроніці.

Дослідження було представлено на конференції HotMobile ’26 у Атланті 25–26 лютого 2026 року та опубліковано у збірнику ACM.

Що варто знати водієві та галузі

• Якщо EyeDAR пройде комерційне масштабування, міста зможуть перетворити звичайні перехрестя на «розумні вузли» без значних капіталовкладень.
• Водіям автономних авто це означатиме суттєве скорочення «сліпих зон» у дощ, туман і вночі — умовах, де камери та LiDAR найбільш вразливі.
• Поки технологія на стадії прототипу: стежте за оновленнями від команди Університету Райс щодо додавання вимірювання дальності та польових випробувань.