Досвід Нідерландів може суттєво вплинути на вирішення транспортних проблем в Манілі.
Спочатку стаття планувалася з назвою «Чи зможе голландська мобільність працювати на Філіппінах?» і відповідь відразу: ні. Нідерланди змогли натхненно використати свій територіальний простір, об’єднавши вело- і мотопереміщення, що сформувало суспільство, яке враховує всіх учасників дорожнього руху. У XX столітті, коли світ наповнював міста асфальтом і вихлопами, Нідерланди обрали радикально інший шлях. Майже 32 тисячі кілометрів захищеної велоінфраструктури сьогодні – це результат цілеспрямованої політики, а не географічного випадковості.
Історія успіху Нідерландів
Наприкінці XIX століття велодоріжки в Нідерландах використовували, переважно, багаті прошарки суспільства. Однак післявоєнна доба принесла хвилю автомобільного орієнтування в містобудуванні, і велосипеди майже зникли з доріг. Проте, 1970-ті стали поворотним моментом для країни – завдяки тиску суспільних рухів, таких як «Stop de Kindermoord», та нафтовій кризі 1973 року уряд Нідерландів перейшов до створення безпечної, відокремленої транспортної системи.
Відсутність належної інфраструктури в Манілі
У Манілі ситуація інша: головна магістраль ЕДАС постійно перевантажена, а користувачі приватних авто займають багато простору для перевезення одного пасажира за раз, що призводить до поганої якості повітря і втрат часу через затори. Спочатку імплементація е-триків та легких електромобілів була націлена на покращення останньої милі, але сталося розчарування через неврегульовану політику.
В цьому контексті на перший план виходить досвід Нідерландів. Нідерландські міста продемонстрували, що успіх мобільності не лише в чистих двигунах, а в правильному підборі транспорту для поїздок. Повністю закриті мікроавтомобілі та невеликі електромобілі заповнюють транспортну екосистему, задовольняючи конкретні потреби.
Уроки для Філіппін
Електрична мікромобільність в Манілі має стати не експериментом, а необхідністю для покращення якості життя. Технології для цього вже існують, і важливо лише кинути виклик традиційним категоріям автомобілів. Марікінська міська адміністрація вже зробила вагомі кроки з впровадження велосипедних доріжок, що дає надію на розвиток мікромобільності.
У той час як метро Маніла ще долає транспортну кризу, провінційні міста, такі як Ілоїло і Думагете, показують, що успіх мікромобільності можливий завдяки місцевій формі планування та адаптації. Ключовий висновок: успіх мікромобільності залежить від контексту та масштабу, а не від великого міста з агресивною транспортною політикою. Актуальним питанням залишається, чи зможе Маніла повернутися до цього підходу.
